Радомишльська папірня

Однією з найвідоміших українських папірень середньовіччя є радомишльська, засновником якої вважають київського архімандрита Єлисея Плетенецького, який увійшов в історію України не лише як відомий громадський та культовий діяч, а й людиною, яка сприяла розвитку наук, шкільництва та книгодрукарства. Саме він у 1615 році в Києво-Печерській Лаврі відкрив друкарню. Згодом було прийнято рішення для задоволення потреб друкарні папером побудувати папірню.

Перша письмова згадка про Радомишльську папірню припадає на 1624 рік, коли київський архімандрит Захарій Копистенський виголосив доповідь під час панахиди по Є.Плетенецькому сказав, що “выставил паперню в том краю, як речь небывалую”. Точної дати появи паперового виробництва поблизу Радомишля не встановлено. Зокрема, вітчизняний історик М.Кошарнівський вважав, що папірня тут з’явилась у період 1615-1624 рр. Про те, що радомишльська папірня була головним постачальником паперу в Лавру свідчить “Тріодіон”, надрукований в 1627 році. На папері цього видання, зокрема, виявлено філіграні із зображенням гербів архімандритів Є.Плетенецького та З.Копистенського. Знаменно, що “Тріодіон” було видано українською мовою. Післямову до нього написав відомий український письменник і лексикограф П.Беринда, автор першого у Східній Європі друкованого словника “Лексіконъ словеноросскій и іменъ тълкованіе”, який містив 6982 слова. У післямові П.Беринда наполягав на зближенні церковнослов’янської мови з народною для поширення писемності та створення живої літературної української мови.

Щодо самого місця розташування папірні, то в істориків теж немає єдиної думки. Так, відома радянська дослідниця історії паперу З.В.Участкіна вважала, що виробництво могло існувати неподалік від Радомишля в с.Церковщині. Саме тут за описом монастирського майна 1595 року був млин і рудні. Тому вчена допускала, що саме на базі цього млина й було закладено папірню. Проте видатний український вчений О.Я.Мацюк провів дуже фундаментальне польове дослідження у 1960-роки поблизу сучасного Радомишля і прийшов до висновку, що виробництво паперу для потреб Києво-Печерської Лаври знаходилось на березі р.Мики в с.Папірні.

Крім згаданого мікротопоніму О.Я.Мацюку вдалося виявити ще два топоніми, які могли мати відношення до виробництва паперу поблизу Радомишля. Це колишня німецька колонія Папірня та мікротопонім Паперова фабрика в лісі неподалік Радомишля. Що стосується останнього, на думку вченого, то немає жодного сумніву що ця цьому місті існувала папірня. Проте можна припустити, що топонім “паперова фабрика”, пов’язаний вже із спробою створення папероробного підприємства у більш пізні часи, зокрема у 60-і ХІХ століття. Саме в цей час радомишльський купець 2-ї гільдії Алоїз Себер із своїми партнерами вирішив створити паперову фабрику, яка у 1871 році почала діяти в Малині.

Радомишльська папірня ХVII століття являла собою мануфактурне виробництво централізованого типу, де існував розподіл праці і застосовувались прості механічні пристрої. Сировиною для виробництва паперу служило ганчір’я. Його заготовляли в навколишніх населених пунктах ганчірники і доставляли безпосередньо до папірні. Тут ганчір’я складалось у спеціально відведені будівлі - комори.

Підготовчий процес до виробництва розпочинався саме в коморах, де ганчір’я сортувалось, розривалось на шматки та вивільнялось від зайвого пилу. Затим розпочинався етап варіння ганчір’я із попелом (золою) та вапном. Виварене ганчір’я надходило в ступи, де вже розмелювалось на паперову масу. Наступним етапом було відбілювання за допомогою галунів (кристалогідратних подвійних сірчанокислих солей). І вже після цього маса спеціальними черпаками набиралась в дерев’яні рами з сітчастим дном. Ці операції, як правило, виконували найдосвідченіші працівники папірні. А помічники вже відносили свіжовідлитий папір складальникам, які перекладали кожний аркуш сукном та подавали під ручний гвинтовий прес, за допомогою якого витискали зайву воду з паперу. Наступною операцію була сушка паперу, яка здійснювалась у спеціально пристосованих приміщеннях. Тут знаходились спеціальні дерев’яні стелажі з рухомими перегородками, за допомогою яких регулювались подача повітря до паперу. Сушка паперу тривала близько тижня. І вже після цього папір проклеювався, складався під дерев’яний прес, висушувався і лощився за допомогою залізного молота, приведеного в рух водяним колесом млина, розрізали механічним способом на аркуші.

Діяльність радомишльської папірні описала З.Тулуб у своєму романі “Людолови”, в епізоді, де Є.Плетенецький приїжджає до Радомишля разом із гетьманом П.Сагайдачним: “Папірня стояла на греблі, біля ставу. Вода рухала її колеса, тому звали її посполиті паперовим млином. Хоч земля була вже крита першим снігом, мороз брався тільки вночі, і важка пінява вода кипіла на колесах папірні, струшуючи її аж до підвалин... Ганчірник стояв у куточку двора. Кілька жінок сортували ганчірки і старанно вибивали порох... [Майстер] зачерпнув рідини і вмить розлив її по формі рівним тонким шаром. Майстер обережно обертав і ледве помітно струшував форму, щоб вода зовсім збігла крізь сітку, залишивши на формі загуслий осад. Коли аркуш досить сформувався, майстер відхилив краї форми і передав форму валяльникові. Той накрив аркуш шматком сукна і, спритно перевернувши, поклав на дощечку сукном додолу. А майстер вже потрушував форму, на якій розтікалася нова порція паперової рідини. Сагайдачний зиркнув на годинник. Що двадцять секунд новий аркуш паперу. Швидкість роботи його захопила. А валяльник все приймав і приймав від майстра готові аркуші і перекидав їх на сукно с спритністю штукаря. За кілька хвилин виросла ціла стопа аркушів, прокладених сукном. І коли вона досягла потрібної височини, валяльник узяв її разом з дошкою і всунув під гвинтовий прес. Потім помічники обережно розклали витиснуті аркуші на тонесеньких дощечках і винесли сушити на двір”.

На думку дослідників папірня в Радомишлі припинила свою діяльність у 1648 році. Проте це твердження можна поставити під сумнів, оскільки воно не має документальної основи, а базується на логічних припущеннях, що пов’язується насамперед з початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. З’ясування питань і причин припинення діяльності папірні залишається відкритим. Проте безперечним залишається факт, що дане виробництво зіграло виняткову роль в історії українського папірництва.

Студінський В. Радомишльська папірня // Соборна площа. – 2005. - № 6. – 21 жовтня. – С.9.