Історія міста Радомишль, яке в часи Київської Русі називалося Микгород, або Мичеськ, оповита таємницями та легендами. Свою назву місто отримало від річки Мика, на березі якої воно було засновано. Далі Мика впадає в Тетерів і через нього сполучається з Дніпром. Вчені припускають, що тут же знаходився табір княгині Ольги, яка на чолі своєї дружини йшла карати бунтівних древлян.

Землі Радомишля мали стратегічне значення, оскільки знаходилися на давньому торговельному шляху Via Regia («Шлях королів»), що сполучав Київ та Західну Європу. Тому за Микгород та прилеглі до нього землі точилися нескінченні війни між руськими князями. В середині XII століття відбувалися запеклі сутички за місто між київським князем Ізяславом Мстиславичем та галицьким Володимиром Володаровичем. Зрештою, Мичеськ увійшов до складу Галицько-Волинського князівства.

Славетна історія цієї землі пов’язана і з протистоянням слов’ян та монголо-татарських орд. Спершу близько 1240-1241 рр. місто було захоплене і зруйноване монголами, але вже в 1255 р. король Данило Галицький відбив Микгород, що стало першою серйозною перемогою русичів над нащадками Чингісхана. Можна з упевненістю стверджувати, що Микгород був у числі перших міст Русі, звільнених від азіатських загарбників. Згодом ці землі увійшли до складу Великого князівства Литовського, а потім перейшли під опіку Києво-Печерської Лаври. На залишках Микгорода було засноване нове місто – Радомисль або Радомисл.

Після Берестейської церковної унії 1596 р. Радомишль і волость були кілька десятків років зоною конфліктів (у тому числі збройних) між її прихильниками і супротивниками. Церковні землі Києво-Печерської лаври переходили з рук в руки від православних до греко-католиків і навпаки. Закріпленню позицій Лаври в цій місцевості сприяло те, що в 1612 році за розпорядженням архімандрита Єлисея Плетенецького в Радомишлі була побудована паперова фабрика (папірня) для друкарських потреб Києво-Печерської Лаври. З того часу землі Радомишля та папірня, як неприступне укріплення, стали своєрідним форпостом православ’я в Україні. Ймовірно, що там навіть знаходилася заміська резиденція митрополита Петра Могили, адже понад вісім десятків листів він написав саме з Радомишля.

Занепад міста відбувся у 50-80-х роках XVII століття під час Руїни – міжусобної боротьби козацько-шляхетської верхівки за владу. Радомишль збезлюднів, папірню було зруйновано. За умовами Андрусівського перемир'я 1667 р., місто залишилося за Річчю Посполитою, а у 1682 році було передане з навколишніми землями львівському унійному єпископату. Проте через кілька років місто знову стало одним із центрів козацького руху – його зайняли загони полковника Палія, який у 1699 році підняв повстання проти спроб польського сейму ліквідувати козацтво. А з середини XVIII ст. Радомишль опиняється в центрі руху гайдамаків.

З 1729 по 1795 рр. Радомишль був одним із центрів греко-католицької церкви. Тут перебувала постійна резиденція київських греко-католицьких митрополитів, закладена Афанасієм Шептицьким (1686-1746) – прямим предком відомого митрополита Андрія Шептицького (1865-1944), видатного українського релігійного та громадського діяча часів радянсько-німецької війни. Після третього поділу Речі Посполитої, у 1795 році, Радомишль відійшов до Російської імперії. Місто отримало свій герб і почало економічно розвиватися – з’явився пивоварний завод, почали відливатися гармати, були зведені будівлі міської думи, суду, поліції, створено пожежну команду та лікарню, завершене будівництво Свято-Миколаївського храму, розпочате ще за греко-католицьких київських митрополитів.

З поміж 11 200 мешканців Радомишля у 1897 році понад третину становили євреї. Ними було збудовано синагоги, нові заклади торгівлі та послуг, харчування, а також промислові підприємства. Першу школу і перший театр у місті також побудували євреї. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття Радомишль переживає промислову революцію. Починають діяти пошта і телеграф, будуються дороги й мости, водонапірна башта, суконна фабрика, броварня. У 1902 році на зруйнованих стінах лаврської папірні був побудований млин, на якому вироблялося борошно для всього міста і повіту. Загалом перед революційним подіями 1917 року в Радомишлі діяло близько двох десятків промислових підприємств. Були відкриті чоловіча і жіноча гімназії.

Для духовних потреб міщан існувало дві православні церкви, синагога, шість єврейських молитовних будинків. Нащадки німців, що переселилися в Радомишль в XVII столітті для роботи на папірні, молилися у лютеранській кірсі. Був у місті також костел, збудований коштами княгині Цецилії Радзивілл.

Революція та подальші війни зруйнували звичний уклад життя міста. З цього часу на довгі десятиліття Радомишль став одним із символів трагедії українського народу – він пережив на собі все, що відбувалося в роки радянської влади. Спочатку тут точилася запекла боротьба між прихильниками Української народної республіки і більшовиками, а у 1921 році Радомишль пережив перший штучний голод. Його організували більшовики, які не мали підтримки серед місцевого населення. Потім місто пережило наступ войовничого атеїзму. Були знищені церква Святої Трійці та кірха, а костел перероблений під будинок культури. У 1932-1933 роках Радомишль накрив другий голодомор, були зафіксовані випадки канібалізму.

Надзвичайно драматичними стали роки німецько-фашистської окупації. 8 та 9 серпня 1941 року у двох рвищах у лісі навколо Радомишля були розстріляні 6500 євреїв – мешканців міста. Це при тому, що загальна чисельність його населення становила 9500 чоловік. Згодом тіла жертв були перепоховані у братській могили на міському цвинтарі. Радомишль став для євреїв усього світу символом трагедії Холокосту та нагадуванням всім народам про небезпеку відродження нацизму. У місті та районі діяли кілька підпільних антифашистських груп – від комуністів до членів ОУН, які, щоправда, були швидко заарештовані німцями та в листопаді 1941 р. розстріляні. З листопада по грудень 1943 р. між військами вермахту і частинами Червоної Армії велися запеклі бої за Радомишль. Місто переходило з рук в руки і, нарешті, 26 грудня 1943 радянські війська остаточно зайняли його.

Третій голодомор Радомишль пережив з 1946 по 1947 рр. Жителі міста виживали тим, що їздили за продуктами до Західної України. З початку 60-х років і до розпаду Радянського союзу життя в Радомишлі заспокоїлося. Поступово відновилася робота всіх промислових підприємств, зруйнованих під час німецької окупації, з'явилися нові. Був побудований новий міст, відкрита спортивна школа. Проте у 1990-і роки в Радомишлі почався черговий занепад. Значна частина жителів міста виїхали на заробітки у великі міста та за кордон.

Сьогодні новим поштовхом для розвитку міста, здатним вдихнути в нього нове життя, стало заснування на місці давньої папірні унікального історико-культурного комплексу «Замок Радомисль». Поява такого об’єкту в Радомишлі дає шанс для залучення туристів з України та з-за кордону, створення нових робочих місць, розвитку міської інфраструктури та сфери торгівлі і послуг. «Замок Радомисль» є першим в Україні дипломантом проекту Ради Європи – «Via Regia – великий культурний шлях Ради Європи». Він також внесений до Топ-100 кращих готелів нашої держави.

Повертаючись до славетного минулого, Радомишль відроджується і відновлює давнє значення легендарного Микгорода.