Папірня була збудована у 1612 році монахами Києво-Печерської Лаври, як укріплена фабрика з виробництва паперу для друку священних книг. Вона є найбільш східною зі споруд оборонного типу, що збереглися в Україні. Європа у середні віки закінчувалася тут. Далі, за Києвом, починалося Дике поле, звідки розвинута частина України піддавалась постійним набігам кочівників.

Зважаючи на це, монахи обирали місце для зведення «папірні» з великою ретельністю. Враховувалися особливості ландшафту, який мав сприяти обороні при нападах. Таке місце знайшлося в Радомишлі на скелі, з усіх боків оточеній водою – між двома водоспадами на березі річки Мика.

Засновником першої в Центральній Україні паперової фабрики (папірні) став відомий релігійний та громадський діяч того часу, просвітитель, архімандрит Києво-Печерської Лаври Єлисей Плетенецький (1550-1624). До того подібні фабрики існували в Україні лише в Острозі та Львові, але обслуговували переважно католицьке книгодрукування. Папірня в Радомишлі мала вперше забезпечити потреби православного друкарства.

Вона відразу стала важливим фактором розвитку православного книжної справи в Центральній Україні. Саме на папері з радомишльської папірні у 1616 році було надруковано першу в Києві книгу – «Часослов».

Під «папірню» неможливо було здійснити підкоп, оскільки гранітна скеля, на якій її збудували, уходила вглиб землі на кілометри. Оборонним цілям слугувала і особлива архітектура будівлі, яка передбачала товсті мури завтовшки 1,5 метри з бійницями та трьома виносами для збільшення кутів обстрілу. Такі стіни було непросто пробити навіть важкими гарматами. Від нападників захищалися пострілами з гаківниць (фортечних гармат), рушниць, а також стрілами. У Європі такі замки досить рідкісні, а в Україні це – єдина в своєму роді оборонна споруда.

Величезне значення для ефективної оборони папірні мало джерело, яке било зі скелі – знаходячись усередині споруди, воно могло забезпечувати оборонців питною водою необмежений час. Це джерело збереглося і сьогодні, воно розташоване у Концертній залі замку.

Протягом десятиліть ніхто з чужинців так і не спромігся захопити «папірню» та зруйнувати її. Це сталося під час воєн Богдана Хмельницького та подальшої Руїни – Радомишль обезлюднів і захищати папірню стало просто нікому. Її було зруйновано, і кілька століть вона простояла покинута.

Люди згадали про це місце аж наприкінці XIX століття. Споруду було відбудовано з червоної цегли інженером Пекарським, і з 1902 року колишня «папірня» стала слугувати млином для навколишніх районів.

Радянська влада продовжувала використовувати будівлю в якості млина майже до розвалу СРСР. У 1989 році млин виробив останню партію борошна і був покинутий. Наступні два десятиліття він руйнувався та перетворювався на стихійне міське сміттєзвалище. Прилегла територія була заболочена та занедбана.

У 2007 році відбудовою «папірні» зайнялася Ольга Богомолець – відомий лікар, меценат та громадський діяч. На місці напівзруйнованого млина, перетвореного у сміттєзвалище, вона створила історико-культурний комплекс з єдиним у світі музеєм української домашньої ікони.

В ході відновлювальних робіт, які тривали понад 4 роки, будівлю було очищено від 60 тон сміття і відбудовано, прилеглу територію осушено, піднято над рівнем річки Мика та перетворено на ландшафтний парк. Ремонтні і реставраційні роботи велися з повним дотриманням стародавніх будівельних технологій, в замку відтворено інтер'єри XVII-XIX ст.

Сьогодні «Замок Радомисль» приймає екскурсії та гостей, в ньому проводяться урочисті церемонії, мистецькі заходи, фестивалі, концерти. А музей української домашньої ікони налічує понад 5000 експонатів ХVII – XX ст. з усіх регіонів України.

«Замок Радомисль», як унікальний історико-культурний об’єкт на давньому торговому шляху між Києвом і Західною Європою, став учасником та дипломантом відомого проекту Ради Європи «Via Regia – культурний шлях Ради Європи».